Осінь вважається порою весіллів. Хліб з полів вже прибрали, основні сільгоспроботи позаду, тепер можна замислитися і про особисте життя. Будь-яка осіння днинка підходить для проведення одруження. Але є серед них такий, до якого з давніх часів люди прагнули приурочити цю урочистість. Цей день, що відмічається 1/14 жовтня, — Покрив Пресвятої Богородиці.
У 910 році саме цього дня в Константинопольській обителі Мати Божа явилася юродивому Андрію і його учневі Єпіфанію. Вона накрила їх білим покривалом з молитвою про порятунок світу від бід і страждань. Ідея заступництва Божої Матері усьому людові і стала суттю свята Покриву. Якщо вже Богородиця протегує тим, що усім, що живуть на Землі, то, звичайно, вона оберігає і що одружуються. Ось чому Покрив вважають покровителем весіллів.
До нас прийшов, вже стоїть на порозі
Благодатний день Покриву.
Поглядом сумним, дбайливим, строгим
Богоматір зустрічає нас з Богом, тих душа, чия вірою повна.
Ми в молитві до тебе прибігаємо
Вопием про захист твій.
Ти укрий нас рятівним краєм
Під Покрив збери усіх людей.
Ми до тебе, Про Пречиста Діва
У світле свято з уклоном поспішаємо.
Перед іконою схиляючи коліна
По душах ми з Тобою говоримо.
Шлях на життєвій складній дорозі
Повний терней, перешкод і втрат.
На Тебе сподіваюся після Господа Бога
Будь підтримкою, захистом моїм!
Перший випавший чистий сніжок тонким шаром покривал землю, немов повітряною фатою — покривалом нареченої.
— Батюшка покров! — виглянувши з віконця хати, що покосилася, і дивлячись на ті, що крутяться по повітрю ніби в хороводі сніжинки, весело сказала Аксенія. — Покрій землю сніжком, мене, молоду, хусткою!
— Білий сніг землю покриває, — почувся за спиною Аксенії високий мелодійний дівочий голос, — чи не мене, молоду, заміж споряджає?!
При цих словах світлиця наповнилася заливчастим сміхом. Діви на миті покидали роботу, відклавши прядки, і дзвінко навперебій затріщали, обговорюючи, хто перший під вінець піде.
— Хто, хто, — повільно протягнула Милания, кирпата, метка дівуля, стискаючи в руках моток пряжі, — звісно хто! — діва кивнула у бік Аксенії і лукаво підморгнула співрозмовницям. — За конюха, за Авдюшку! — реготав пліткар, косячи очі на Авдея.
Молодий хлопець знітився, похнюпивши голову, роблячи вигляд, що захоплений роботою.
— А що, — підхопили юнака, — Авдей у нас хлопець що потрібно!
— Ага, — поплескав по плечу Авдюшку, що розгубився, здоровий рослий паруб'яга, — жених завидний! — продовжив здоров'як, нахвалюючи приятеля — В, дивися, Аксенія, які личаки сплів! — той, що говорив узяв з рук друга тільки що сплетені личаки і подав їх діві.
— Та на що мені ваші личаки здалися? — розлютилася дівиця, вихопивши з рук здоров'яка добрі личаки і отшвирнув їх в далекий кут хати. — І Авдей мені ваш не потрібний! — незадоволено гмикнула Аксенія, грізно зрушивши чорні як смолу брови.
Знала діва, що конюх давно око на неї поклало, але чекала жениха повидніше, позавиднее. "А що Авдей. Ну конюх хороший, ну видатний, ставний хлопець. Та що толку? Ні удома, ні господарства свого немає"!
— Теж мені, женишок знайшовся! — роздратовано кинула діва, уперши гнівний погляд прекрасних синіх, немов морська хвиля, око на конюха. — Тільки і уміє, що личаки плести! — при цих словах дівиця заходилася реготом.
Слідом за нею із сміху порснули і інші діви. Не витримавши кепкувань, Авдей підскочив немов ужалений і прожогом кинувся геть з хати.
— Ех дурна ти, Аксенія, — пробасив все той же здоров'як, — коса у тебе довга, а розум короткий. Даремно ти Авдюшку скривдила, адже кращого жениха тобі не знайти!
— Ага!
— Ага! — на підтвердження сказаного, хлопці з дівами закивали головами.
— Не знайти? — здивовано округлила очі Аксенія. — А ось візьму, та і знайду! — дівиця скривджено надула яскраво-червоні губки. — Ось поїду з батьками на Покровскую ярмарок, так там цілу купу женихів собі знайду, — норовливо тупнула ногою Аксенія.
— Перебирай, перебирай, діва, — гмикнув здоров'як, — а все одне краще Авдюшки не знайдеш!
— Гаразд вам, — устряла в словесну перестрілку Милания, намагаючись заспокоїти друзів, — не гоже на посиденьках сварку влаштовувати. Давайте краще веселитися! — дівиця променисто посміхнулася, обдарувавши оточення білосніжною посмішкою. — Весело Покрив проведеш, — звернулася Милания до подружок, — дружка знайдеш! — вона лукаво підморгнула присутнім і завела розвеселу пісню, пустившись в нестримний танок:
— Скоро, дівчата, Покрив
Скоро нам гуляночка
Скоро-скоро заграє
Милого тальяночка.
Ураз дівиці схопилися з крамниць і, дзвінко вистукуючи каблучками, завзято закрутилися по невеликій кімнаті:
— Якби не було погоди
Не крутив би білий сніг.
Якби не було милова
Не пішла б у бесіду повік!
— струнким хором виводили дівчата під свист і ляскання в долоні молодих хлопців.
На наступний ранок сім'я Аксенії зібралася їхати на Покровскую ярмарок:
— Ну що, мати, — звернувся до дружини Петро, — пора дочку заміж віддавати! — мужик посміхнувся в густі моржеві вуса. — Ось поїдемо в місто — наданого накупимо, та на місцевих женихів подивимося! — чоловік досить крякнув, дивлячись на дочку. "Та хіба ж з такою красотищей в дівах засидишся"?
І справді, Аксенія була диво як хороша: густе темне волосся, заплетене в тугу довгу косу, рум'янець в усю щоку і віяло пухнастих чорних вій, що обрамляє величезні сині глазищи.
— А не чи рано? — заголосила мати дівчини, огрядна тітка в яскравій квітчастій хустці.
— У самий раз! — Петро грізно зиркнул на голосячу бабу. — А то що їй в дівах киснути!
При цих словах щоки дівиці зачервоніли, спалахнувши яскраво-червоним кольором.
"Ось знайду собі жениха красивого, молодого, багатого! — думала Аксенія. — Так усі в селі від заздрості помруть. Знатимуть, як Авдея мені сватати"!
Довго тягнути з виконанням задуманого не стали. У торговому ряду зупинилися біля крамниці з перинами. Стали ковдри і подушки розглядати:
— На гусячому аль на лебединому пуху? — прискіпливо оглядаючи товар прогудів Петро.
— Є і на гусячому, є і на лебединому! — запобігливим тоном почала нахвалювати свій товар торговка. — А ви, чай, посаг купуєте? — довгоноса метка молодичка покосилася на Аксенію. — Хороша діва! — прицмокнула торговка тонкими губами. — У мене якраз синок є — хлопець що потрібно. Щонайперший красень в окрузі, — стала розхвалювати свого сина тітка. — Так може, як мовиться, ваш товар — наш купець? — торговка дзвінко хлопнула в долоні.
— Ну що? — задумливо протягнув Петро. — Люди, я бачу, ви порядні, заможні, — мужик побіжним поглядом окинув товар на прилавку, подумки підраховуючи, якого достатку сім'я.
— А ось і мій Василь, — гучний голос новоспеченої знайомої вивів чоловіка із заціпеніння.
При цих словах в торговому ряду з'явився високий ставний білявий юнак.
"Хороший"! — про себе відмітила Аксенія, соромливо опустивши погляд і потайки з-під густих чорних вій поглядаючи на писаного красеня. Василь наблизився до матері і обійняв її за плечі:
— Ну ось, Вася, — жінка погладила сина по кучерявій голові, — я тобі наречену доглянула.
— Ну, мама, — промимрив юнак, відштовхуючи руку матері, — що ви робите, усю зачіску мені зіпсували, — хлопець швидко витягнув з кишені невелике дзеркало і став прискіпливо оглядати своє відображення. — Так і є — зіпсували! — Василь узяв частий гребінь і почав старанно причісувати кучері, що збилися.
Закінчивши наводити марафет, юнак узяв у мамочки рубель і із словами: "Піду, солодощів собі куплю"! — віддалився геть, залишивши позаду себе покупців, що сторопіли.
— Е-Е-Е немає, — розлютилася Аксенія, — мені такий жених не потрібний! — скривджена тим, що хлопець навіть і не поглянув на неї, діва сердито тупнула ногою. — Він тільки і може, що перед дзеркалом крутитися, та волосся чесати.
"Інша справа мій Авдюшка! — думки дівиці понесли її до конюха. — Тільки на мене і дивиться. Та такими очима закоханими. У який чоловік мені потрібний"!
Так і не домовившись про сватання з торговкою, сім'я діви рушила далі. Зупинилися біля прилавка з кренделями та пампушками.
— Ой, татко, — очі Аксенії спалахнули побачивши великого здобного рогалика з маком, — купи, купи! — дівчина стала смикати батька за рукав.
— Та таку дівицю я і почастувати радий! — товстощокий продавець з кирпатим носом протягнув дівчині здобу, обдарувавши її привітною посмішкою.
— Е-Е-Е немає, — уперся Петро, — так справа не піде. Скільки за рогалик повинні?
— Та ніскільки, — образився товстун, — я ж від чистого серця. До того ж, татко, може, вам зять потрібний? — посміхаючись в усі тридцять два зуби, поцікавився здоров'як. — Так я завжди до такої дивчине засвататися готовий. Тільки скажіть, коли сватів засилати?
— Від ти спритний якій! — Петро узяв рогалик з рук продавця і протягнув його Аксенії, що сторопіла від такої несподіванки.
— Та ви, татко, нічого такого не подумайте, я не бідний, — заторохтів товстун, намагаючись виставити себе як можна в кращому світлі. — У мене пекарня своя є. З вашою дочкою житимемо, кренделя та булки піч. А в торгові дні на ярмарок їх носити.
— Е-Е-Е немає, — зашептала на вухо батьку Аксенія, — я за нього заміж не піду! Ось ще — цілими днями у печі стояти і булки піч, — гмикнула діва, — та спробуйте він сам усі булки і з'їдає! — кивнула вона на величезний живіт здоров'яка.
"Ось мій Авдей не такий — стрункий, ставний. З ним мені працювати не доведеться. Він сам говорив! — згадала дівиця залицяння конюха, як він квіти їй носив і яблуками пригощав. — А цей що, тільки булкою побалувати і може"!
Не змовившись і з цим женихом, рушили далі. Довго бродили по торгових рядах, усього накупили. Вже і час додому повертатися підійшов. Наостанок до прилавка з різними тканинами, та хустками підійшли.
Доглянула Аксенія собі тканина на спідницю — червону, нарядну. Ось тільки ціна зависокой виявилася. Торгуватися почали. А купець — мужик середнього віку з кудлатою бородою віником — візьми та і скажи:
— Ось віддали б, дядько, свою дочку за мене, так я б усі шовки, усі хустки до її ніг кинув би.
— А що, дочка, — зрадів Петро, із захватом роздивляючись дорогий текстиль, — підеш заміж за купця?
— Погоджуйся, дочечка, — піддакувала мати, — усе життя панночкою нарядженої ходити будеш.
— Та ви що, — ахнула Аксенія, скосивши око на торговця, — він же старий. Не піду за нього!
"Інша справа мій Авдюшка — молодий, красивий"!
— Може, досить, Аксенія, женихами перебирати. І той тобі не той, і цей! — роздратувався Петро. — Отак і в дівах залишитися можна. Коли Покрив не покриє, не покриє і Різдво! — грізно зрушив брови мужик. — Ось підеш за купця заміж і край!
— Та є у мене жених, — тупнула ногою Аксенія, — конюх Авдюшка! — випалила в серцях дівчина, зрозумівши, нарешті, що краще за пару їй не знайти.
